Дана технологія об’єднала в собі переваги збірних і монолітних перекриттів і на сьогоднішній день вважається найбільш прогресивною.
До складу такого перекриття входять два основні елементи:
- залізобетонні балки перекриття з вільною арматурою у вигляді легких форм;
- пустотні керамзитобетонні блоки-вкладиші невеликої маси.
Балки є головним несучим елементом перекриття і являють собою напівфабрикат заводського виготовлення у вигляді поздовжніх бетонних елементів або заповнених бетоном керамічних П-подібних форм з вмонтованим по всій довжині ( зазвичай довжина становить 7,2 м) просторовим арматурним каркасом.
Існують і такі системи, в яких балки бетонуються на місці в процесі будівництва( подібне див. публікацію ” Монолітні залізобетонні перекриття”). При монтажі балки встановлюють з кроком, що відповідає розмірам керамзитних блоків. Кінці балок спираються на розподільчий армований пояс з бетону або повнотілих цеглин у верхній частині стіни. Висота монолітного поясу не може бути меншою за товщину перекриття, а його ширина – менше 10-18 см (залежно від виду перекриття).
Армування виконується сталевими стрижнями діам. 10-12 см, з’єднаними через кожні 20-25 см хомутами діам. 4 – 6 см. Якщо в проекті передбачений пояс, опущений щодо нижньої площини перекриття щонайменше на 4 см (для стін з пористого бетону – 5-6 см ), то два його нижніх головних арматурних стрижня повинні опинитися під балками перекриття. Ці балки незалежно від способу їх опори на стіну повинні заходити в пояс і після бетонування взаємодіяти з ним.
Мінімальна глибина опирання балок на стіну залежить від виду перекриття і найчастіше становить 8-12,5 см. Балки досить легкі (маса 1 пог. м не перевищує 19 кг), що дозволяє в більшості випадків проводити монтаж без використання крана. Крім того, часторебристі перекриття не вимагають влаштування повної опалубки, а тільки установки монтажних опор під балки. Підпірні балки найчастіше мають перетин 10 х 12 см і розташовуються перпендикулярно до балок перекриття, будучи для них безпосередньою опорою.
Балки перекриття підпираються опорами в тих місцях, де в них перетинаються просторовий арматурний каркас і поздовжні арматурні стрижні. У перекриттях з великими прольотами потрібно підняти центральні монтажні опори трохи вище рівня перекриття для компенсації можливого прогину. Балки завдовжки більше 4,8-5,1 м досить підняти на 10 мм, а для балок завдовжки більше 6 м цей запас має дорівнювати 15-20 мм.
На балки вручну укладають пустотілі блоки. Для зручності ручного транспортування у такого блоку є спеціальні виїм ки з боків. Крайні блоки не спираються на ті стіни, на які спираються балки, а тільки доторкаються до них. Важливо, щоб в цьому місці не утворилася щілина, через яку під час бетонування міг би витікати бетон.
Розмір блоків-вкладишів стандартний, 530 х 200 х 200 мм, ма са – 14 кг. На зібраній таким чином конструкції розміщують арматурну сітку з осередками 100 х 100 мм (дріт ? 5 мм), а потім заливають шар бетону або керамзитобетону марки М200 і ущільнюють його методом штикування. Твердіючи, бетон утворює ребристу монолітну плиту. Маса 1 м? готового перекриття – 360 кг, а його несуча здатність становить 1300 кг/м?. Максимальна довжина прольотів – 9 м.
У місцях, де планується влаштування великих отворів в перекриті (наприклад, для сходів або розміщених поруч кількох димових труб), виконується заміщення елементів перекриття, тобто установка перпендикулярно до балок перекриття додаткових балок, бетонованих прямо на будівельному майданчику. Їх завданням є прийняття на себе навантажень від балок, які через наявність отворів позбавляються другої точки опори.
Додаткова балка передає навантаження на прилеглі балки перекриття, які спираються на несучу стіну або на головну балку. Невеликі отвори, необхідні для пропуску комунікацій, можна зробити після того, як перекриття буде вже готове. Вони просвердлюються в пустотілих блоках.
Іншим рішенням є розсовування пустотних блоків під час монтажу перекриття на необхідну ширину і обшивка дошками країв прорізу таким чином, щоб через них не витікав бетон, яким заливається перекриття. Такий спосіб використовується також для проведення через перекриття вентиляційних або димових каналів.
Перед заливанням бетону потрібно прибрати всі забруднення, наприклад листя або уламки блоків. Дуже важливо також рясно зволожити перекриття безпосередньо перед укладанням бетону. Це дозволить уникнути відсмоктування води з розчину, завдяки чому бетон не втратить своєї міцності. Одночасно з перекриттям бетонуються вінці.
Для того щоб бетонна суміш не витікала, необхідно обшити їх дошками або обкласти цеглою по зовнішньому контуру стін. Опалубка буде потрібна і для вінців навколо отворів в перекритті. Бетонування виконують бетоном класу В15 з мінеральним заповнювачем, що має фракцію не більше 16 мм, рухаючись в напрямку, перпендикулярному балкам перекриття.
Збірно-монолітне перекриття володіє підвищеними тепло- і звукоізолюючими характеристиками. У порожнинах (до заливки бетону) можна прокладати інженерні комунікації. До того ж зведення перекриттів з даної технології дозволяє істотно скоротити терміни будівництва. Скорочення витрат на монтаж збірно-монолітних перекриттів досягається не тільки за рахунок скорочення обсягів робіт, але і за рахунок меншої вартості (тут розцінки на будівельні роботи) витратних матеріалів, відсутності опалубки, а також скорочення часу проведення робіт. У загальній складності витрати зменшуються вдвічі.
При виготовленні часторебристих перекриттів монтаж опалубки перекриття здійснюється без застосування будь-яких підйомних механізмів, відбувається поліпшення теплоізолюючих показників, є можливості організації перекриттів складної конфігурації. При товщині плити 250 мм і несучій здатності до 500 кг/м2 збірно-монолітні перекриття володіють меншою вагою в порівнянні з монолітними і бетонними плитами. Та й обсяг виконуваних робіт значно менший.
Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення сайту >>>
З повагою, адмін сайту “Буд-Інфо“
