Стовпчастий фундамент будинку

Стовпчасті (пальові) фундаменти є найбільш економічним типом основи будівлі. По витраті матеріалів і оплаті праці вони майже вдвічі дешевше стрічкових, а зі збільшенням глибини закладення ця цифра зростає ще більше. Використання фундаментів такого типу дозволяє зводити будинки навіть на рухливих грунтах при великій глибині промерзання, а також в тих випадках, коли придатний грунт залягає на глибині понад 3 м. Правда, підходять стовпчасті фундаменти лише для побудови легких будівель (дерев’яних або каркасно-щитових будинків) без цокольних і підвальних приміщень.

Це обмеження пов’язане з тим, що фундамент робиться не суцільним, а точковим, він підтримує будівлю лише в декількох опорних точках: в кутах, в місцях перетину стін або під сильно навантаженими прогонами.

Основним елементом такого фундамента є стовп або паля. Стовп може бути навіть дерев’яним, наприклад, якщо зводиться на недовгий термін (до 10 років), і робити його більш дорогим недоцільно. У всіх інших випадках матеріалом для стовпів найчастіше служать камінь, цегла і залізобетон. Втім, це може бути і проста азбестова або сталева труба, залита бетонною сумішшю.

Для підвищення якості стовпчастого фундаменту і скорочення термінів його монтажу рекомендується використовувати бетонні або залізобетонні стовпи (колони) заводського виробництва.

Залежно від проекту будинку (наявності тераси, ганку, еркерів, кількості кутів і точок перетину стін) стовпи встановлюють через рівномірні проміжки (зазвичай 1-2 м), але не рідше, ніж на відстані 3,5 м один від іншого. Максимальний перетин стовпа обмежений лише доцільністю витрат на матеріали, що йдуть на його виготовлення, а мінімальний залежить від характеристик цього матеріалу.

Так, наприклад, як показують розрахунки, мінімальний перетин бутобетонних стовпів – 400 х 400 мм, бутових – 600 х 600 мм, цегляних – 510 х 510 мм (ширина двох цеглин, покладених «ложком»), залізобетонних – 300 х 300 мм. При цьому необхідно враховувати, що стовпи, виготовлені не з монолітних матеріалів, необхідно армувати по висоті через кожні 250-400 мм дротом або арматурною сіткою і при можливості влаштовувати вертикальне армування.

Стовпи бажано виготовляти з розширеною нижньою частиною або робити відповідну підготовку в точці їх установки, укладаючи бетонну, залізобетонну або піщану подушку товщиною 100-300 мм. На сильно пучинних грунтах її товщину слід збільшити до 500 мм. При слабких і неоднорідних грунтах рекомендується застосовувати стовпчастий фундамент, основою для якого служить стрічковий.

Для цього в траншеї глибиною 600-700 мм роблять піщану подушку (не забувайте пісок пошарово зволожувати і ретельно трамбувати) товщиною 400-500 мм. На такій підставі заливають залізобетонну стрічку товщиною не менше 200 мм, на яку потім встановлюють стовпи.

Різновидом стовпчастих є пальові фундаменти. Найчастіше їх застосовують при будівництві одноно-двоповерхових будинків на слабких грунтах при високому рівні грунтових вод. Фактично, різниця між стовпом і палею полягає в тому, що стовпи встановлюють на певній поверхні (в нашому випадку-на дні котловану або траншей), а палі забивають, а якщо не використовується важка техніка, врізають або просто заливають в грунт.

Палі розрізняються за матеріалом, методом виготовлення і способом занурення в грунт. Палі можна виготовити з дерева, бетону, залізобетону або свердловини глибиною 1,5 м.

Глибина занурення паль визначається глибиною промерзання грунту в конкретній місцевості. Бажано збільшити нормативну глибину ще на 100-200 мм. Не слід лякатися, якщо потрібна величина зажадає придбання паль значної довжини заводського виробництва і залучення спеціальної будівельної техніки для їх забивання.

Палю можна виготовити менш витратним способом. Досить лише придбати ручний фундаментний бур з відкидним плугом. За допомогою цього пристрою можна пробурити в важкому грунті свердловину діаметром 250 мм і глибиною до 2 м.

Суцільні палі мають квадратний перетин, а порожнисті (або трубчасті) – кругле. Випускаються також палі прямокутного перерізу – суцільні і з порожниною. Однак вони практично не затребувані в житловому будівництві, а призначені в основному для створення підпірних стінок і зміцнення берегів водойм. Але якими б не були палі, без спеціальної техніки при їх установці не обійтися.

Дерев’яні палі дешеві, але швидко загнивають, якщо знаходяться в грунті зі змінною вологістю. Проте на ділянках з високим рівнем грунтових вод дерев’яні палі стоять дуже довго, навіть перебуваючи постійно в воді.

В останні роки в заміському житловому будівництві почали використовувати гвинтові палі. І використовують при зведенні будівель на піщаних, торф’яних або глинистих грунтах з підвищеною вологістю.

Гвинтові палі є металеві порожнисті труби довжиною 2,5 м, діаметром 108 мм, з товщиною стінки 4 мм. Нижня частина палі має ріжучі лопасті, завдяки котрим вона, подібно шурупу, угвинчується в грунт практично на будь-яку глибину (перепоною може стати, мабуть, лише гранітний або базальтовий масив).

Влаштування фундаменту на гвинтових палях виключає наявність «мокрих» операцій, і відразу після вкручування такі палі готові до прийняття проектного навантаження. Ще один плюс цього методу полягає в тому, що основа для зведення гвинтового фундаменту не обов’язково має бути рівною і може мати ухили і інші особливості рельєфу.

Гвинтова паля закручується вручну із застосуванням нескладних механічних пристроїв і абсолютно безшумно. Як стверджують фахівці, за один день можна вкрутити до 20 паль. Тобто фундамент будинку невеликої площі цілком можна зробити за 1 день. Коли палі будуть встановлені, їх необхідно вирівняти по висоті (зайве обрізається).

Як показують випробування, готова гвинтова паля здатна витримати навантаження до 5 т, а термін її експлуатації складає до 100 років. Крім того, при зведенні тимчасових споруд, якщо палі не забетоновані, їх можна витягти і використовувати повторно.

Для зв’язку і рівномірного розподілу навантаження між палями встановлюють ростверк . Зазвичай він виконується у вигляді балок або плит, які об’єднують оголовки стовпів (паль), і служить опорною конструкцією для подальших елементів споруди. Як матеріал для ростверку в сучасному будівництві використовують переважно бетон або залізобетон, але в деяких випадках його роблять з деревини або металу.

При облаштуванні ростверку можна скористатися технологією виготовлення надземної частини стрічкового фундаменту.

Монолітний ростверк, виконаний із залізобетону

В індивідуальному будівництві ростверк найчастіше армують і відливають з бетону, для чого використовують звичайну дощату опалубку. Отримана «стрічка» розташовується над землею з невеликим проміжком (зазвичай 100-150 мм) для компенсації можливого пучення грунту. Крім того, такий зазор забезпечує мінімальний контакт фундаменту з мерзлим грунтом.

Після повного монтажу фундаменту зазор бажано закрити. Не забудьте з кожного боку будинку залишити вентиляційні отвори, як це робиться для надземної частини стрічкового фундаменту.

Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення сайту >>>

З повагою, адмін сайту “Буд-Інфо“