Крокви

Несуча частина даху найчастіше утворюється системою дерев’яних крокв. Головна фігура в кроквяної конструкції – трикутник, що забезпечує найбільшу жорсткість. Основний елемент – кроквяні ноги, що укладаються уздовж скату і підтримують обришітку. Крокви можуть бути наслонними або висячими. Дахи з похилими кроквами влаштовують у будинках з внутрішніми опорними стінами або несучими перегородками.

Такі дахи економічні і досить прості у виготовленні і експлуатації. Ці крокви складаються з пари окремих наслонних кроквяних ніг, що спираються нижнім кінцем на вершину зовнішніх стін через підкладку у вигляді поздовжнього бруса (мауерлата), прикріпленного до стіни, а верхніми, сполученими один з одним кінцями, – на балку – прогін, що передає навантаження на внутрішні несучі стіни через систему стійок.

Похилі кроквяні ноги роблять з колод товщиною 12-20 см або дощок товщиною 4 – 10 см. Деталі між собою з’єднуються спеціальними кроквяними цвяхами. Крокви зазвичай розташовують на відстані 0,5-1,2 м одна від одної. Для зменшення прогину кроквяних ніг при недостатній їх товщині ставлять підкоси з колод товщиною 13 – 15 см, брусів або парних дощок, а при несиметричних внутрішніх опорах – ригелі з пластин перерізом не менше 13/2 см, брусів або парних дощок.

Конструкція крокв визначається з урахуванням:

• ухилу даху;
• довжини прольоту, що перекривається;
• поперечного перетину крокв і обрешітки даху;
• маси покрівельного матеріалу і снігового покриву, вітрового навантаження;
• відстані між кроквами.

Рекомендовані параметри елементів крокв наведено в табл.

  співвідношення довжини і товщини крокв та відстані між ними (24,9 KiB, 1 864 завантажень)

Коли вибирається форма даху при великій ширині будинку і відсутності проміжних опор , то переважно застосовують висячі крокви. Найпростіші висячі крокви складаються з кроквяних ніг (верхнього пояса) і затяжки (горизонтальні балки нижнього пояса), з’єднаних між собою врубками, кованими виробами і цвяхами.

Для попередження прогинів кроквяних ніг (при недостатній їх товщині) між ними вводять ригель. При прольотах більше 6 м висячі крокви робляться зі стійкою (бабкою) посередині, до якої на сталевому хомуті підвішується затяжка.

Затяжка, що з’єднує кроквяні ноги, компенсує значне горизонтальне розпираюче зусилля, яке передається стінам. Вона може розташовуватися як в основі крокв (і в цьому випадку служить балкою перекриття  – саме такий спосіб найбільш часто використовується при будівництві мансардних дахів), так і вище. Чим вище знаходиться затяжка, тим потужнішою вона повинна бути і тим надійніше має бути її з’єднання з кроквами.

Висячі крокви виготовляють з колод, брусів або дощок, затяжки можуть бути і металевими. Підкроквяні лежні (мауерлати), лежні під стійки та інші частини крокв, що дотикаються зі стінками з кам’яних матеріалів, ізолюються від них за допомогою прокладки толю і т. п.

Крокви сприймають як постійне(власна вага крокв), так і тимчасове навантаженням(сніг, вітер і корисне навантаження) . Снігові та вітрові навантаження залежать від метеорологічних умов в конкретній місцевості. Розрахункова величина снігового навантаження – 180 кг/м2 в горизонтальній проекції даху. Залежно від вологості і товщини шару цей показник може збільшитися до 400-500 кг/м2. При ухилі покрівлі понад 60 ° снігове навантаження в розрахунок не приймається.

Розрахункова величина вітрового навантаження – 35 кг/м?. Поправку на вітер вносять у розрахунки крокв тільки при ухилі покрівлі більше 30 °.

Величини перерахованих навантажень коректуються шляхом введення поправочних коефіцієнтів, що враховують місцеві кліматичні  умови. Власна вага покрівлі і підпокрівельної конструкції визначається відповідно до використаних  матеріалів і розмірами всієї споруди. Корисне навантаження на крокви збільшується в разі використання конструкції підвішених до кроквяних ферм стель або при установці на них баків, вентиляційних камер і т. д.

Загальна стійкість кроквяної системи забезпечується розкосами, підкосами і діагональними зв’язками , що істотно збільшує жорсткість всієї конструкції.
Попередньо підготовлені крокви піднімають на горищне перекриття і збирають, використовуючи допоміжні розкоси і розпилювання з дощок, які повинні тимчасово підтримувати ферми.

У місцях проходження димових труб відстань від кроквяних ніг до димового каналу має бути не менше 40 см.
У будинках з колод або брусовими стінами крокви з’єднуються скобами з другим верхнім вінцем. Кріплення до кам’яних стін здійснюється наступним чином: в стіну вбивається металевий костиль (йорж), до якого скрутками у вигляді 2 петель з дроту товщиною 4-6 мм кріпляться крокви.

Йорж повинен знаходитися на 250-300 мм нижче обріза стіни. Своєю нижньою частиною крокви з’єднуються з мауерлатом врубкою і додатково кріпляться цвяхами. Можна додатково використовувати для кріплення спеціальні елементи з сталевого листа з готовими отворами для цвяхів.

Для кріплення дощок обрешітки, що укладаються уздовж нижнього краю даху, до кінців кроквяних ніг прибиваються кобилки, закладаються в кладку карнизу. У місцях перетину торцевих трикутних скатів (вальм) і бічних скатів чотирьохскатного даху крокви складаються з діагональних (накосних) ніг і наріжників , що спираються одним кінцем на мауерлат, а другим – на діагональну кроквяну ногу .

Для того щоб мауерлат виконував свої функції, він повинен бути міцно з’єднаний зі стіною. Тому він кріпиться в найближчому залізобетонному елементі: вінці перекриття, монолітному армованому поясі або в стовпчиках, що зміцнюють стіну.
У детальному проекті креслення цього вузла виконують окремо.

Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення сайту >>>

З повагою, адмін сайту “Буд-Інфо“