На крокви набивається обрешітка, що представляє собою настил, який є основою для покрівлі та забезпечує її жорсткість.
У передачі навантаження простежується наступна послідовність: обрешетка сприймає навантаження від покрівлі, передає її на крокви, а ті, в свою чергу, направляють вагу даху на несучі стіни, що спираються на фундамент.
Але спочатку на крокви потрібно постелити підпокрівельну гідроізоляцію. Це може бути руберойд, але для того, щоб зменшити загальну вагу покрівлі та покращити якість гідроізоляції, потрібно застосувати гідроізоляційну плівку. Плівку випускають згорнутою в рулони, щоб при розкручуванні вона легко лягалана крокви.
Перший шар розгортають по кроквах вздовж звису даху: край повинен спускатися в ринву. Плівка укладається смугами вздовж звису даху з невеликим провисанням. При використанні плівки з низькою паропронікливістю слід пам’ятати, що, якщо теплоізоляція між кроквами вже укладена, між утеплювачем і мембраною необхідно залишити вентиляційний зазор мінімум 5 см.
Краще використовувати супердифузійну підпокрівельну мембрану з високою паропроникністю, оскільки таку мембранунастилають безпосередньо на шар мінераловатного утеплювача, не створюючи спеціальний вентиляційний зазор. Необхідно тільки пам’ятати, що така підпокрівельна мембрана має лицьову і виворітну сторону, тому важливо, якою стороною вона буде укладена. Найчастіше зовнішня сторона кольорова або має фірмову розмітку.
Чергові смуги укладають з нахлестом в 10-15 см і прикріплюють до крокв скобами за допомогою степлера. Лінія накладки, як правило, відзначена на рулоні пунктиром. Краї плівки склеюються за допомогою спеціальної двосторонньої клейкої стрічки.
Найбільш відповідальні ділянки покрівлі: місця примикання до димових, вентиляційних труб і вертикальних поверхнонь стін, що виступають над дахом; перетину площин скатів – єндови, ребра, переломи скатів. До їх гідроізоляції слід ставитися особливо ретельно.
Поверх плівки укладають контробрешетку, а по ній – обрешітку. Контробрешітка створює вентильований зазор між покрівельним покриттям і підпокрівельним простором.
Обрешітка буває суцільною (відстань між брусками не перевищує 1 см) і розрідженою. Розріджена обрешетка призначена для сталевої покрівлі (листова сталь, металочерепиця), цементно-піщаної черепиці та ін. Обрешітки виконують так, щоб скат покрівлі містив ціле число горизонтальних рядів.
Найчастіше для обрешітки використовують деревину хвойних порід. Найкраще підходить деревяний брусок 40 х 40 або 50 х 50 мм. Для нижнього ряду (контробрешітки) рекомендується використовувати дошку шириною близько 100 мм.
Бруски прибивають до крокв цвяхами, довжина яких дорівнює товщині двох брусів.
Для застосування натуральної черепиці потрібно точний розрахунок кроку між брусками обрештування, оскільки черепиця кріпиться безпосередньо до них. При влаштуванні такої обрешітки її крок розраховується з урахуванням кута нахилу даху, розмірів і моделі черепиці і зазвичай знаходиться в діапазоні 35-50 см (поввказується в супровідних документах на черепицю).
Під металочерепицю влаштовують обрешітку з брусків товщиною не менше 30 мм і шириною 100 мм. Це може бути і звичайна дошка товщиною 25 мм, але всі дошки повинні бути однією товщини, щоб дах вийшов рівним. Крок обрешітки залежить від виду металочерепиці і вказується в інструкції виробника (зазвичай 35-40 см).
Суцільна обрешетка складається з 2 шарів, що набивається один на інший. Перший шар являє собою розріджену обрешітку, а другий складається з дощок, щільно укладених під кутом 45 ° відносно 1-го шару. Суцільна обрешетка необхідна для таких покрівельних матеріалів, як м’яка покрівля, м’яка черепиця та ін.
Кріплення коньків необхідно починати після того, як всі листи покрівлі вже змонтовані. Коньок кріпиться проти основного напряму вітру з нахлестом 100 мм. Коньковую деталь необхідно кріпити самонарізами або спеціальними кріпильними цвяхами в попередньо просвердлені отвори з розрахунку 4 шт. на кожну сторону. При монтажі покрівлі з «Ондуліна» коньковую деталь рекомендується кріпити самонарізами в попередньо просвердлені отвори по кожній хвилі листа , що стикується з додатковими брусками обрешітки.
Утеплений дах (дивись: як утеплити дах) обов’язково треба вентилювати. Невентильована покрівля швидко згниває.
Вентиляційні отвори слід влаштовувати:
- в карнизних частинах – щілинні продухи у вигляді щілин під обрешіткою звісу покрівлі;
- в коньку даху – у вигляді щілин під обрешіткою біля конька покрівлі.
Вентиляцію черепичного даху можна поліпшити, використовуючи спеціальний добірний елемент – вентиляційну черепицю. Залежно від моделі черепиці площа поверхні, через яку проходить повітря, становить від 7 до 30 см2.
У коньку між скатами залишають суцільну щілину, уздовж якої на ребро набивають дерев’яні рейки, а над ними уздовж – смуги фанери, які утворюють козирок. Щоб така вентиляція якомога менше кидалася в очі, козирок обробляють бітумною черепицею або руберойдом з посипанням під колір черепиці.
Якщо дах не вентилюється через коньок, а під нею знаходиться мансардний поверх, обов’язково потрібно передбачити інший спосіб вентиляції утеплених скатів.
В двохскатному дасі вентиляційні решітки найчастіше разміщують в протилежних фронтонних стінах, що дозволяє провітрювати простір між утеплювачем, укладеному над стелею мансардного поверху, і коньком. В багатоскатному даху і в даху без конька (шатровий) над мансардним поверхом єдину можливість для доступу повітря у вентиляційний зазор забезпечують спеціальні скатні аератори.
Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення сайту >>>
З повагою, адмін сайту “Буд-Інфо“
