Збірні безбалкові перекриття виконуються, як правило, із залізобетонних плит заводського виготовлення. Застосовують два види плит перекриття:
- пористобетонні;
- багатопустотні із важких бетонів.
Вони підбираються виходячи з ширини прольоту та несучої здатності (найбільше застосування знайшли залізобетонні панелі з несучою здатністю 800 кгс/м2). Характерними особливостями таких перекриттів є висока міцність, вогнестійкість, технологічність і повна заводська готовність до монтажу.
Перекриття з багатопустотних залізобетонних плит доцільно застосовувати при кроці несучих стін більше 6 м (але не більше 9 м), а також коли несучої здатності плит з пористого бетону недостатньо. Ці перекриття довговічні, вогнестійкі, забезпечують необхідну просторову жорсткість і стійкість несучого каркасу житлового будинку. Однак для доставки, вантажно-розвантажувальних робіт та монтажу панелів перекриття необхідно використовувати спеціальну будівельну техніку, що збільшує вартість будівництва.
Плити укладають впритул і з’єднують одну з одною шляхом замонолічування швів між ними цементним розчином. Для створення жорсткого єдиного горизонтального перекриття залізобетонні плити з’єднують між собою і зовнішніми стінами за допомогою сталевих анкерів, закріплених до монтажних петель. В районі опирання плит на внутрішні стіни застосовують складові анкери, що з’єднуються між собою зварюванням.
Торці плит перекриттів при їх опиранні на зовнішні стіни з’єднують з кладкою Г-подібними анкерами, захищеними від корозії цементним розчином. Проміжки між плитами при опиранні на внутрішні стіни заповнюють цеглою тієї ж марки, що і в основній кладці.
Ще по темі: бетонування плит перекриття та арок
При використанні збірного залізобетонного перекриття, що опирається на стіни із пористобетонних блоків обов’язковою умовою є влаштування кільцевого розподільного пояса, через який плити опираються на стіну. Такий пояс виконується на всю довжину опирання перекриття на стіну і може бути виготовлений з монолітного залізобетону або з трьох рядів повнотілої цегли, армованої кладочною сіткою. Ширина пояса дорівнює 250 мм, а товщина – мінімум 120 мм. Плити перекриття мають опиратися на розподільчий пояс не менше ніж 120 мм. Разом з плитами він створює жорстку конструкцію для підвищення опору дії вітрових навантажень, проявам температурних і усадочних деформацій, а також стійкості при аварійних діях.
Залізобетонний армований пояс повинен бути замкнутим і не перериватися по довжині. У внутрішніх несучих стінах пояс влаштовується на всю ширину стіни. Для виготовлення залізобетонного поясу необхідно використовувати бетон марки В15. Пояс заходить на поздовжні стіни на ширину 200-250 мм із забезпеченням теплоізоляції торця залізобетонного поясу і армується сітками з арматури ?10 мм або товстіше класу АІІІ. Стрижні повинні йти безперервно по всьому периметру і по внутрішніх стінах. Під торцями плит перекриття, що спираються на стіну, арматурні стрижні повинні проходити всередині залізобетонного поясу. Вони випускаються тільки на кутах і приварюються до стержнів поясу суміжних стін.
У разі виконання розподільного поясу із повнотілої цегли стрижні арматури прокладають в блоці під розподільним поясом у спеціально прорізаних штрабах, які заповнюються клеєм. У кутах стрижні зварюють.
При кладці стіни з газоблоків від торця плити перекриття до зовнішньої грані стіни будівлі повинен залишатися шар з газоблоків товщиною 150 мм. Між стіною і торцем плити залишають зазор товщиною 1-2 см для сприйняття температурних деформацій будівлі. При зменшенні товщини зовнішнього шару з блоків зазор між торцем плити перекриття і стіною повинен додатково утеплятися ефективним утеплювачем.
Сподобалась стаття? Підпишись на оновлення сайту >>>
З повагою, адмін сайту “Буд-Інфо“
